Такими поетичними рядками розпочалася літературно-музична  композиція «Ти в моєму серці, Україно, думами Тараса гомониш», яка відбулася 13 березня в Будинку культури с. Одаї, присвячена 197 – ій річниці від дня народження та 150 р. з дня смерті великого сина, українського незрівнянного поета і художника, щирого українолюбця Т.Г.Шевченка.

   Вшанування Кобзаря стало спільною справою сільського клубу під керівництвом Токарука В.М., бібліотеки – Федорук Г.М. та загальноосвітньої школи – директор Присяжнюк Г.Г.

   На сцені прибраний рушниками вишиваний портрет Кобзаря з великою задумою в очах… Не справдилися побоювання поета «І мене в Україні ніхто не згадає…»

   Згадують, шанують і гордяться українці своїм генієм і
пророком:

«Це був поет. Поет з родини бідної,
А душу мав розкрилену, як птах,
Гарячим болем і живою піснею,
Його слова в народу на устах…»

   Дуже насиченою видалася концертна програма. Як український віночок переплітались поезії Т.Г. Шевченка, поставлені на музику і майстерно виконані фольклорним аматорським колективом «Оберіг» («Думи мої, думи мої», «Зоре моя вечірняя», «Реве та стогне Дніпр широкий», «Ой, діброво», «Садок вишневий коло хати» та ін.) з інсценізованими сценками по творах Шевченка та віршів поета. Чудово прозвучала пісня шкільних Русалок (учениць школи) «Ух, ух солом’яний дух». Окрасою сільського дійства стала одаївська горличка Сапа Діана, яка натхненно виконала пісню «Тече вода в синєє море». Нікого не залишив байдужим вірш Т.Г. Шевченка «Лічу в неволі дні і ночі», який з любов’ю та великою професійністю виконала сільський бібліотекар Ганна Михайлівна Федорук. Її спокійний, ніжний голос чітко виголошував кожну фразу, спонукав усіх присутніх задуматись над тяжкою долею поета. Не зломився Тарас і завжди залишався вірним сином своєї нещасної батьківщини. Приємно було бачити на сцені діток із своїми матерями, які перевтілювались у шевченкових героїв і чудово виконували свої ролі. Теплішало у холодному залі від художніх читань школярів, юнаків і дівчат. Поезії Шевченка нагадували нам, що ми таки – українці і маємо свою українську державу, про яку так мріяв поет. Тож даниною памяті Кобзаря має стати квітуча, багата і вільна Україна, яку «не розпинають», а будують брати – українці…

   Закінчення свята вшанування Великого Кобзаря було дуже захопливим, коли глядачі та всі учасники, стоячи співали безсмертний «Заповіт».

   Спільна робота завжди має добрий результат, приносить велику насолоду від зробленого. Тож і надалі сподіваємось на тісну співпрацю. Покладаємо надії, що такі свята в майбутньому не залишать нікого байдужими і до святкової зали будуть поспішати цілими родинами, щоб вшанувати своїх геніїв. Хай поможе нам у цьому Бог.